Ярослав Белінський – графічний дизайнер, один із засновників Конгресу активістів культури, а також арт-директор власного дизайн-бюро SuperGraphica. Випускник НАОМА і Вищої академічної школи графічного дизайну, він ніколи не припиняє вчитися. У своєму блозі він за допомогою схем і дотепних пояснень розповідає про основи візуальної грамоти. Напередодні наступного Конгресу активістів культури і зустрічі дизайнерів України Visual Communication Gathering, у якій братиме участь, Ярослав Белінський розповів про візуальні комунікації й соціальну відповідальність дизайнера, а також розкрив маленькі секрети продуктивного спілкування з клієнтами.
Чи міг би ти пояснити на якомусь доступному прикладі, що таке візуальні комунікації? Як, наприклад, ти у власному блозі пояснив, яке значення має дизайн.
Декілька років тому асоціація дизайнерів ICOGRADA опублікувала маніфест, у якому було написано, що світ зараз радикально змінився, і те, що ми називали графічним дизайном, вже неактуальне і потребує розширення смислової рамки. Бажано називати це явище комунікаційним дизайном, або ж візуальною комунікацією. Це дуже близькі поняття. Якщо раніше дизайнер у межах фірмового стилю розробляв логотип, декілька патернів, візитівки, бланки документів, конверти, то зараз, часто я розробляю щось значно більше, ніж просто візуальний стиль. Буває так, що клієнт мені говорить: «Потрібен якийсь візуальний образ, загальна концепція, яку ми будемо дороблювати з нашими дизайнерами». Власне треба придумати ідею, яка буде поєднувати, відповідно, споживача, клієнта і власника бізнесу. Тобто я шукаю певну цінність, яка була б притаманна обом сторонам та їх поєднувала. Власне, про це і є візуальна комунікація.
Також пам’ятаю схему, в якій є чотири різних напрямки дизайну: медіа, графічний, промисловий і архітектурний. Чула таку тезу: “Хороший дизайнер може робити все.” Як ти ставишся до цього? Чи можливо встановити тут чітке розмежування? І як дизайнеру поєднувати експертизу в різних галузях?
Ти знаєш, якщо подивитись на історію дизайну, то його розквіт припадає на 50-ті – 60-ті роки минулого століття. Це був економічний бум після Другої світової: сильно розвивалася рекламна індустрія, виникали великі бренди, почалися процеси, які ми зараз називаємо глобалізацією. Багато хто з великих дизайнерів, які вважаються класиками, Раймонд Лоуі, наприклад, займались фактично всім: від дизайну етикеток на консерви до дизайну потягів, автомобілів та інтер’єру готелів. Потім виникла сегрегація за напрямками, і 80-ті – 90-ті рр. — це вже роки, коли дизайнери почали займатись тільки своєю певною темою (або логотипи, або етикетки, або журнальний чи книжковий дизайн і т. д.). Наприклад, Чіп Кід робить тільки книжкові обкладинки і більше нічого. І мені здається, ми якраз повертаємось до того, що функція дизайнера значно розширюється. Якщо звернутись до мого особистого досвіду, то більшість проектів вимагають долучення спеціалістів з інших сфер. Я не можу сам зробити того, що хоче клієнт. Мені потрібно звертатись ще до відеодизайнера, програміста, кодера до того, хто може зробити відео-мепінг для якоїсь вечірки, наприклад. Це говорить про те, що дизайнер повинен розумітися в абсолютно різних процесах: і в соціології, і в PR, у брендингу, маркетингу. Це потрібно розуміти. Тому що, коли ти приходиш на нараду до клієнта з розробки нового фірмового стилю чи бренду, зазвичай на цій зустрічі присутні директор з маркетингу, PR-директор, власник бізнесу, дуже багато різних людей. І кожен говорить про свою вузьку задачу, а дизайнер має це все зібрати в одне ясне, чітке технічне завдання, щоб потім допомогти вирішити ці проблеми системно.
Як ти будуєш комунікацію у своїх проектах зі спеціалістами з інших сфер дизайну або інших сфер взагалі? Як структурується взаємодія людей у процесі якогось масштабного проекту?
На першому етапі я фактично працюю сам: потрібно визначити, що саме клієнту подобається, вибрати певний візуальний напрямок. Адже перед будь-яким процесом створення візуального образу бренду потрібно стати на місце клієнта. Необхідно зрозуміти, що йому більше подобається, які у нього цінності, чим він дихає, як він живе. Якщо я буду це робити виключно зі своїх переконань і вражень, то у більшості випадків клієнту це не сподобається, тому що буде моїм рішенням, а не його. Відповідно, так само після того, як ми вже зрозуміли з клієнтом, в якому напрямку ми йдемо, тоді я підбираю підрядників, дизайнерів, які можуть у певному стилі, який відповідає цій задачі, зробити ілюстрацію, скетчі, ідею тощо.
Звісно, робота дизайнера передбачає виконання бажання клієнта. Але дуже часто клієнт хоче щось, що суперечить здоровому глузду або елементарним естетичним правилам. Що в таких випадках робити дизайнеру
Мені теж це питання здавалось складним доти, доки я для себе не сформулював особистий трикутник «успішного дизайну». Якщо намагатися тримати увагу на всіх трьох пунктах, замовлення буде ідеальним.
Перший пункт — це визначення своєї цілі. Для чого ти робиш це замовлення: для того, щоб створити круту, креативну штуку і відправити її на престижний фест; щоб заробити гроші; щоб допомогти друзям чи зробити соціальний проект – у цьому випаду зрозуміло, що ти на цьому не заробиш. Невеликий гонорар за соціальний проект можна було передбачити з самого початку і не обурюватись потім. Якщо ти працюєш з якимось банківським середовищем, зрозуміло, що це дуже консервативна індустрія, і вони не дозволять створити дійсно креативний візуальний ряд. Адже у банку є свій власний брендбук, чіткі вимоги, і це не та індустрія, де можливий ризик. Коли визначаєшся, в якому напрямку ти з ними працюєш, для чого ти це робиш, це нівелює «невиправдані очікування» по завершенні цієї роботи.
Другий етап — працювати тільки з тими клієнтами, які розуміють цінність дизайну. Тобто коли клієнт тобі говорить: «Можеш мені забацати за пару годин логотип?», очевидно, що клієнт не зовсім розуміє взагалі, які етапи ти проходиш для того, щоб просто винайти ідею. Як у бізнесі, в дизайні є певний порядок кроків, щоб досягти конкретного результату. Якщо ти якийсь з цих етапів відкидаєш, то результат буде незадовільним. Наприклад, потрібен час, щоб провести дослідження, вивчити конкурентів, посидіти в Інтернеті, порівняти логотипи інших компаній. Тільки на це потрібно витратити хоча б день. Другий день потрібен, щоб створити мепінг ідей. Потім ти береш назву і намагаєшся придумати її візуалізацію, шукаєш семантично близькі образи. Це теж процес, через який не можна пройти за 10 хвилин. Відповідно, коли у клієнта різні з тобою цінності, то, можливо, просто не варто починати з ним працювати. Якщо людина тобі чужа, не розуміє тебе, ти не розумієш її, то звісно, що буде конфлікт. І якщо ти все-таки погоджуєшся працювати в неприйнятному для себе режимі, наприклад, за великі гроші, не варто потім скаржитися, що «вони наступають на твоє его і заважають реалізовувати твій безмежний креатив». Усі мої проекти, які дійсно класні, я робив із близькими по духу людьми. Це фактично були вже майже друзі, або ці люди ставали друзями по закінченні проекту. Якщо немає довіри, то працювати дуже складно. Не варто погоджуватися на все, що тобі пропонують. Дизайнер має бути розбірливим.
Третя вершина трикутника успішного дизайну — це вміння ефектно презентувати свою якісну роботу. Часто дизайнери наступають на ті самі граблі: «Я відправив клієнту три варіанти, і він вибрав найгірший». У мене завжди виникає питання: а навіщо ти відправляв йому найгірший варіант? Очевидно, його треба було доробити до того стану, коли у тебе будуть три справді класних варіанти, і тоді клієнт вибере не найгірший, а один із найкращих. Це ж елементарний закон Мерфі — клієнт завжди обирає найгірший варіант! Тому я подекуди показую клієнтові лише один варіант. Тому що розумію, що саме цей варіант ідеально підходить до ТЗ, яке ми прописали.
Інколи застосовую такий момент хитрощів: презентую клієнтові декілька варіантів, і один з них спершу не показую. Я розумію, що клієнти не мислять так широко, як дизайнери, адже у кожного є свої етичні, смакові обмеження. Отже, показую кілька варіантів, ми їх обговорюємо. І коли ми більш-менш дійшли згоди, я кажу, що в мене є ще один варіант. Він, кажу я, може Вам не сподобатися, він крутий, але занадто божевільний, – і клієнта починає це інтригувати. Спрацьовує ефект привабливості забороненого, і дуже часто клієнт сприймає саме цей варіант. Але це справді має бути той варіант, у який ти вклав усю душу.
Як дизайнеру-початківцю, у якого немає напрацьованих контактів, бути в такому випадку?
По-перше, треба створити портфоліо. Навіть якщо це «несправжні» роботи, якщо ти просто придумав назву бренда і створив для нього лого. Це може бути 3 логотипи, але вони повинні бути реально крутими. Якщо це дизайнер-початківець, то його фантазію ніхто не обмежує, він може зробити зі своїм портфоліо будь-що. Потрібно напрацьовувати контакти — це вечірки, зустрічі, постійний обмін візитівками. Є навіть така класична діаграма в американських бізнес-школах про те, з чого створюється успіх: 10% — це твої знання та здібності, 40% — твої думки, усе інше — це оточення, коло твоїх контактів. Отже, половина успіху залежить саме від цього. Ти можеш бути геніальним, креативним, крутим, досвідченим, але якщо у тебе немає цього кола — замовників, клієнтів, друзів, які тебе піарять і всім про тебе розказують, — то буде дуже важко кудись пробитись.
Якщо дизайнер повинен розбиратися в усьому, то як він повинен вчитися? Як відповідно до цього побудувати нову дизайнерську освіту?
Як чотирирічна дитина, яка постійно питає: чому? А чому це так, а це так, чому небо блакитне, чому море мокре тощо. Ця внутрішня цікавість у такій професії, як дизайн, повинна зберігатися до кінця життя. Потрібно все вивчати, не зупиняючись, ставити питання, відшукувати щось нове — кути, точки зору, погляди, — ходити на нові концерти, слухати різну музику, відвідувати художні виставки, дивитися різне кіно, — причому не тільки те, що подобається, а й те, що не подобається. Потрібно виходити за межі зони комфорту та постійно розширювати свої знання.
Повертаючись до різноманітності візуальних комунікацій, — чи мистецтво і дизайн суперечать одне одному, чи між ними можливі точки дотику?
Вони не суперечать, але це різні задачі. Художник створює, щоб самовиразитися. Він не створює для когось, він не працює з клієнтом. Він рефлексує на події зовнішнього світу, виражає свою персональну думку. Для дизайнера це неприпустимо. Дизайнер має реагувати на те, що потрібно клієнту. Проблема з дизайном виникає, коли власне «его» починає засліплювати твоє завдання, з яким працюєш. У такому випадку, ти не слухаєш того, що каже клієнт.
А бувають проекти, в яких можлива взаємодія цих двох сторін, коли у дизайнера є певна свобода і він робить щось артівське?
Звісно, бувають: всі проекти різні. Одні розраховані на щось більш креативне, наприклад, якщо ти працюєш для музичного фестивалю, або робиш стиль чи логотип для творчої спілки, дизайнерського конкурсу. Однак бувають і наскрізь раціональні, аскетичні проекти. Дизайн – це меншою мірою ближче до творчості, а більшою мірою – до конструювання чи інженерії, які вимагають уваги до найменших деталей. Це просто різні напрямки дизайну, вони не суперечать один одному. Колись треба зробити так, а колись інакше. Подекуди дуже відомі дизайнери працюють лише з одним напрямком. Наприклад, у Марка Ньюсона, Іва Беара, або Роса Лавгроува дуже впізнаваний стиль, і вони не роблять того, що їм не подобається. Вони працюють із тим, що в них виходить найкраще.
Розкажи про Конгрес активістів культури: як це почалося, в чому ідея, що ви вже встигли зробити?
Почалося це як соціальна ініціатива, фактично з майданівських подій. Активісти зайняли штурмом в кінці лютого минулого року Міністерство культури. Це, власне, була спільнота активістів, які вимагали реформ від Міністерства культури, зміни політики, вимагали люстраційних процесів, зміни керівництва, аудиту документів за минулі роки, щоб побачити, куди йшли шалені бюджети і т.д. Близько місяця ці люди працювали в режимі нон-стоп. Вони виконали шалену роботу, сформували окремі професійні робочі групи з різних напрямків культури: кіно (з представників кіноіндустрії), спільноту циркових артистів, театралів, мистецьку спільноту, дизайнерську й декілька інших. Кожна з цих груп напрацьовувала пропозиції до політики та стратегії Міністерства культури на майбутнє.
В якийсь момент ми зрозуміли, що вимагаємо від міністерства, те що можемо робити самі, бо міністерська бюрократична махіна вже застаріла. Тоді ми об’єднались, усі люди, які перезнайомились під час подій у Міністерстві, й утворили свою організацію. Ми замислилися над тим, що треба було зробити в першу чергу. Зрозуміло, що ми не знаємо нічого, що відбувається у сфері культури у інших регіонах та містах України, окрім Києва. Люди з культурного середовища, як-от фотографи чи театрали, зазвичай об’єднуються у «тусовки»: влаштовують конкурси, вечірки, презентації тощо. Ці люди дуже рідко розуміють проблеми один одного навіть у межах свого міста, я вже не кажу області чи країни. Нам потрібно було почути регіони, щоб дійсно сформувати спільне бачення, чітку стратегію розвитку на майбутні роки, і вирішили провести подію, на яку можна всіх запросити. Так ми організували перший Конгрес активістів культури.
Ми намагались запросити представників з кожної області. Були також гості з Європи, з Балтійських країн, з Америки. Я вважаю, що подія була дуже успішною для такого обмеженого терміну: ми все зробили за півтора місяці. Потім почали робити творчі проекти. Організацію, що логічно, назвали Конгрес активістів культури.
Сьогодні в нас є багато різних напрямків діяльності. Є люди, які відповідають за арт-резиденції (переймаються цими процесами, цікавляться будь-якою інформацією з цього приводу: грантуванням, воркшопами, контактами, фестивалями). Я особисто переймаюся проблематикою дизайну і візуальної культури. Є напрямок освіти, напрямок урбаністики і багато інших. Основна функція організації — робота над позитивними змінами у сфері культури. Ми створюємо нетворк, в нас вже багато контактів з Європою та Америкою. Ми привозимо різних цікавих людей, влаштовуємо лекції, воркшопи, тренінги. Слоган організації: «Будь зміною!». Якщо ти прагнеш змін у своєму середовищі, країні, то сам повинен бути зміною, ти сам повинен так діяти і мислити.
З чим пов’язана твоя зона відповідальності і твоя діяльність у Конгресі?
В організації я відповідаю за імідж, за все, що пов’язане з брендингом, із візуальною комунікацією з аудиторією, з партнерами, колегами, активістами. Окремо є рада Конгресу, в яку входить шість чоловік – співзасновники. Загалом команда налічує близько 15–20 людей, до яких долучаються численні активісти. Ми зрозуміли, що як організація не повинні робити все, не повинні самі створювати різні події. Конгрес – це модуль, який може долучатись до будь-яких ініціатив покращуючи їх менеджмент, якість та синергію.
Що ви плануєте найближчим часом?
Плануємо наступний Конгрес 28-29 червня. Проводимо навчальні Літні та Зимові школи культурного активізму для менеджерів культури. Тому що в Україні великий дефіцит менеджменту в цій сфері. Є люди творчі, які класно можуть танцювати, малювати, писати, виробляти інші творчі продукти. Але вони абсолютно не вміють його продавати, поширювати. Дуже рідко коли в одній людині поєднуються і креативні риси, й організаційні. З іншого боку, є менеджери, які не розуміють творчих людей. Вони занадто раціональні, що також породжує конфлікти. Ми намагаємося створювати щось середнє: вчити людей креативних бути більш організованими, працювати з менеджментом власних проектів.
В чому полягатиме методологія школи? Як люди вчитимуться?
Зазвичай ми кудись виїжджаємо. Минулого року це була школа у Бердичеві, на території циркової резиденції Анатолія Залевського. Це дуже відомий цирковий артист, один з найкращих у світі еквілібристів. Він тривалий час працював у цирку Дю Солей, і його номер відкривав Євробачення, коли воно проходило в Києві. Зараз він, тимчасово виступає в США. Сам він з Бердичева, це його рідне місто. Він там створив за власні кошти арт-резиденцію для дітей, своєрідний цирковий табір на території колишнього цукрового заводу Миколи Терещенка. Резиденція десь на п’ятдесят чоловік, які можуть там одночасно проживати і тренуватись. Там комфортне середовище, натхненне і креативне. Дуже красива місцевість біля Цукрового озера. Там просто шикарно, ми були в захваті. Ми запросили наших партнерів, друзів, створили програму, яка нам самим була б цікава. Запросили тренерів, яких хотіли почути. Провели шість днів нон-стоп лекцій і майстер-класів.
Другу школу, зимову, ми проводили в Латвії, Литві та Естонії. Це була абсолютно фантастична подія. Пройшло вже декілька місяців, але ми досі не втомлюємось розповідати про почуте-побачене у Балтиці. Ми відвідали усі організації, які були нам цікаві, від центрів сучасного мистецтва, театрів, музеїв до креативних інкубаторів та інноваційних дизайн-центрів. Зустрічались з місцевими активістами, та представниками уряду. Це було надзвичайно корисно для всіх учасників.
Основний принцип нашої школи — це «жива» форма навчання. Це справжні лідери думок та надихаючі реалізовані кейси. Це цікаві локації, харизматичні тренери та максимум практики.
І кілька слів про наступний Конгрес 2015. Чим він відрізнятиметься від попереднього?
Ми хочемо зробити його більш натхненним, більш ігровим, з більшою кількістю паралельних потоків. Залучати людей, щоб це не було просто прослуховування лекцій. Хочемо додати більше інтерактиву, щоб учасники спілкувались між собою, утворювали спільні проекти. Таким чином, Конгрес буде більш комунікативним, ніж попередні.
1 коментар
Большие молодцы!